Пішов другий рік, як я живу у Бельгії. Розповідати про країну дуже довго, тай банально, тому просто опишу один свій осінній похід у ліс. Рюкзак на плечах, у навушниках ТНМК…«тепер я знаю як буває, як буває восени, я питала може так а може й ні…» …сонце, жовте листя, блакитне небо, все як в парку Шевченка на Університеті в моєму рідному Києві:) одним словом, беліссімо! Подорожувати по Бельгійському АRDENNES, південній частині Бельгії з багатьма лісами — це одне з моїх найбільш улюблених справ у вихідні дні! Ця історія покаже вам осінню красу лісу.
Після двох з половиною годин поїздки на машині, я дісталася маленького спокійного села. Було посмурно і трошки дощило. У мене було лише декілька годин перед тим як сонце зайде за пагорби. Я вирішила трохи прогулятися до руїн середньовічної фортеці. Руїни були спустошеними, коли я туда приїхала. (Новий) міст, який замінив старий, що використовувався лицарями, був мокрим і слизьким. Я пішла у напрямку до оглядової площадки – вид був гарний і я просиділа там близько 10 хвилин. Сонце зуміло пробитися крізь хмари – це могло бути початком гарних погодних вихідних. Я знову спустилась донизу і продовжила свою прогулянку вздовж річки, слідкуючи за скелястим горбом. Вже потрібно було йти вечеряти і спробувати деякі місцеві делікатеси.
Наступного дня долина була покрита туманом. Після сніданку, так як я одягла свої чоботи, сонячне світло все таки привітало мене, і я була у настрої для серйозної прогулянки. Я пройшла крізь ліси до найближчого озера, близько 10 км. В такі сезони, в цій місцевості доволі популярне полювання, і дні полювання завжди відмічені на головному вході до лісу. Але мені пощастило, прочитала, шо того дня не було ніякого полювання, і тому ніщо не могло зіпсувати моїх планів.
Близько полудня, після боротьби з масою грязі на дорогах, я дісталася озера з замком і науковим центром неподалік. Територія навкола озера була областю природнього збереження, тому для мандрівників були обмеження – вид був пречудовий. Я продовжила свою прогулянку після ланчу у напрямку річки Semois, щоб побачити маленьку греблю, яка до цього використовувалась монахами (пізніше я пішла до старого монастиря, тепер це розкішний готель). Хоча я вже була в цьому місці раніше,я ніколи не подорожувала тут восени з лісами повними листям, що покриває усі дороги. Я трошки заблукала, тобто я повинна була повернутися назад більше ніж очікувала, і як результат виникли проблеми з розумінням карти впродовж останніх півгодини моєї прогулянки. Як тільки знову дісталася села, то побачила місцевих жителів у комуфляжному спорудженні, які прямували до вже майже повністю темного лісу – мисливці чи наглядачі за природою?
Наступних декілька днів я зробила пару прогулянок, і погода була просто розкішною. Я могла повністю насолоджуватись цілим різноманіттям кольорів осені. В одному місці, коли я йшла по невеличкій дорозі крізь ліс, до мене під’їхав автомобіль – єдиний, який я бачила до цього моменту. Двоє людей вийшло з автомобіля, говорила тихо і показували на деякі дерева… Скоро я також побачила стадо тварин! Спочатку я подумала, що це були олені, але коли я подивилась крізь бінокль, стало зрозуміло, що це були муфлони. (Ці тварина були вивезені з острова Корсіка). Було приблизно десять тварин, що гуляли між деревами. До цього я багато ходила по лісу, але це був неймовірний досвід, адже я навіть і уявити не могла яка екзотика тут водиться!
Наступного дня я не могла багато гуляти, оскільки до села прийшли мисливці… Джипи і клітки з собаками, шум, гам, таке враження, що на війну прийшли а не на охоту…